Геній Ньютона незаперечний. Але навіть генії можуть припускати прорахунки. І здоровий скептицизм до його законів він навряд чи засудив. Адже Ньютон і сам був скептиком. Взяти хоча б його сумніви (підтверджені фактами) щодо офіційно прийнятої світової історії (особливо хронології подій), які так і не були сприйняті сучасниками. Все тече, все змінюється. То може вже настав час по-іншому подивитися на основи класичної теорії. Візьмемо, наприклад, ІІІ закон Ньютона.

Закон дії і протидії по типу "тягни-штовхай"

Третій закон Ньютона сформульовано так: "Дії завжди існує рівна протидія, інакше кажучи, сили дії двох матеріальних точок одна на одну однакові за величиною і протилежні за напрямком".

Це коли вислів самого автора: "Дії завжди є рівна і протилежна протидія, інакше кажучи, взаємодії двох тіл один на одного між собою рівні і спрямовані в протилежні сторони" вдосконалили. Згідно сучасного варіанту: "Сили взаємодії двох матеріальних точок рівні за величиною, протилежно спрямовані, і діють вздовж прямої, що з'єднує ці матеріальні точки". (Згідно "Wikipedia").

"Тіла діють одне на одне з силами, напрямленими за абсолютним значенням і протилежними за напрямом". (Згідно шкільних підручників).

Ці формулювання хоч і з деякими відмінностями, але зводяться до одного і того ж змісту - тіла діють одна на одне з однаковими силами, але з різними - протилежними напрямками.

Запитується, чи відображено в даному формулюванні закону вичерпну суть дії між двома тілами? Чи дає нам цей закон повне розуміння причинності і спадковості? Адже ми повинні дотримуватися того неписаного закону природи, що спадковість і причинність - це єдине ціле, де одне без одного ніколи не існує. Раз є спадковість, то і повинна бути причинність. Раз є причинність, то і повинно бути спадковість. Саме останнє і стосується закону дії і протидії.

Позитивної відповіді аж ніяк не можна дати. Причини загального характеру як в побудові, так і в застосуванні цього закону на практиці варто розглядати окремо. Всебічний розгляд і аналіз цього формулювання, що з часом стало класичним, вимагає і відповідного підходу згідно конкретних фактів дії і протидії між тілами. Адже ж не все так гладко відбувається між ними, як це простенько сказано у формулюванні. І саме це узагальнююче у формулюванні не застосовне до конкретної специфіки різновидності взаємодії між тілами. І саме це викликало стільки багато сумнівів і неузгоджень в розумінні суті цього закону, коли поставало питання застосувати його практично.

В цьому законі під один шаблон підігнано все: дію і протидію, і взаємодію, і всякі, навіть найрізноманітніші силові взаємини між двома тілами, узагальнено одним терміном "дії".

Тіла діють одне на одне. А як діють? Який конкретний механізм такої дії, нікого це не турбує, як начеб то це все дуже добре зрозуміло всім науковцям і простим, бо дуже ясно сказано. Коли ж вникнути в суть речей, то одним терміном "дія" аж ніяк не можна замінити всієї різновидності силових відносин між тілами. Ще гірший стан справ, коли такі силові відносини позначають терміном "взаємодія", як наче б то в рівномірно-ідентичній степені будь-які тіла і в будь-якій комбінації діють взаємно одне на одне. Автори таких думок навіть зайвий раз підкреслюють, що і природа сил теж однакова і т.д. Але ж чи так воно буде правильно, реально?

Різна семантика одного і того ж терміну

Якщо підійти до цього питання самокритично, то хіба не заслуговує уваги така постановка запитання: чи однакового семантичного значення матиме термін "дія" в таких конкретних прикладах: коваль кує залізо і робітник відвозить навантажену вагонетку? В обох випадках людина діє на якісь тіла, не згадуючи вже про уявну і фіктивну дію цих одухотворених тіл на людину. Чи однакового семантики значення матиме і в таких прикладах: спортсмен підіймає штангу і рибалка підтягає човна до берега. Тут теж людина діє на якісь конкретні тіла. Чи можна всі ці приклади підтасувати під якийсь один закон дії і протидії. Огульно - можна, а конкретно - ні. Чому до цього часу не знайдено правильного пояснення суті підіймальної сили крила, польоту апарату з реактивним двигуном? Згідно однієї причини: всю різновидність підтасовано під один термін з одним розумінням його семантики в будь яких конкретних прикладах із явищ... Це з одного боку. А з другого, ніхто не придає значення ролі земного тяжіння, в полоні якого ми весь час перебуваємо.

Ньютонівський закон рівності дії і протидії розглядає конкретні приклади так, наче ніде і не існує такої повсюдної сили - як сила гравітації. Як видно, для неї все одно, що діяти на тіло в земних умовах, а що і в стані невагомості або на поверхні якогось супутника зі слабшою силою тяжіння.

Щоб зрозуміти, який зміст відмінностей в наведених прикладах, почнем ще з одного неписаного закону природи, який так вірно служить людині та немає ні визнання ні згадки про нього. Сформулюється він так. З якою силою одне тіло притягує або відштовхує від себе друге тіло, з такою ж силою воно само відштовхується або притягується до нього. Практично цим законом природи щоденно користується всякий житель планети.

Саме такий практичний експеримент проводив Ньютон з двома човниками, на основі якого формулював свій ІІІ закон механіки. Практично то провів, а от теоретично він його сам не зрозумів і не обґрунтував так як це потрібно було б.

Розглядаючи свій дослід, Ньютон помітив лише одну особливість взаємності між тілами. Але бажаючи узаконити помічене, він без по-детального розбору належного ряду ще інших конкретних прикладів робить цей окремий випадок як загальним і типовим для всіх інших. От і вийшло те, що й до цього часу в суті цього закону науковий світ не може звести толку. Як сам Ньютон, так і ніхто з його послідовників не надавали значення ні характеру дії, що діяти на тіло в оточуючому полі тяжіння перпендикулярно його силовим лініям, а що паралельно за ходом або проти них - це не одне і та ж саме. Не одна і та ж сама спадковість випливатиме при одній і тій же самій причинності. Формулювання закону Ньютона цього не визнає. Він визнає лише рівну протидію на прикладену дію, тобто з якою силою подіяло перше тіло на друге, з такою силою повинно відгукнутися друге і подіяти на перше.

Цей закон, відверто кажучи, не відображає дійсний закон природи, а скоріше нав’язує їй своє бажання. От він і хоче, щоб скрізь, де має місце дії одного тіла на друге, виникала протидія рівного значення, рівних сили тільки в протилежному напрямку.

Опір – форма активна чи пасивна?

Ньютон не розглядав поняття опору, як прояв взаємності між матеріальними утвореннями, як прояв природженої властивості будь-яких тіл. Опір він сприймав як справжню протидію дії не в пасивній, а в активній формі. Прояв опору він наділяв такими самими властивостями, що і прояв сили дії. І замість того, щоб вказати на природний прояв під час дії сили тіла на інше, він вказував на появу ні звідки, теж активної супротивної сили дії, яка відповідала на прояв справжньої сили дії, не даючи собі відчиту чи по-природньому, чи правильно так буде. Що тисне людина пальцем на камінь, а що камінь тисне на палець - це для нього було одне і те ж саме, не даючи собі розумного відчиту, чи можливе таке, щоб неживе тіло могло тиснути, як живе. Так зрозуміли його послідовники і так вони навчають про це і на сьогодні.

І в переважній більшості так гарно це засвоїли поняття, що навіть категорично заявляють: однобічної дії не буває, між двома тілами існує дія тільки двостороння. А це значить, якщо людина намірилася подіяти на якесь тіло, то і тіло, вгадавши наміри людини, приготовилося подіяти на людину з такою ж самою силою. А от чому стався рух при такій ситуації, такого закон не визнає, а людина, скована цим законом, ніяк не може дати правильної відповіді, коли при взаємодії між тілами відбувається рух або не відбувається при всіх намаганнях.

Щоб не згадувати ще раз цих неполадок між формулюванням закону і об’єктивною дійсністю, то краще поведем розмову по суті справи, про одну із важливих сторін закону дії і протидії, як би сказати про нейтральну сторону в полі тяжіння. А такою буде та, коли напрям дії буде перпендикулярним до напрямку сили тяжіння.

На підтвердження того, що ІІІ закон Ньютона і насправді відображає дійсність в природі, наводить приклад руху залізного і намагніченого брусків на поплавках або перетягування двох людей, що стоять на низьких легко рухомих візочках і натягують вірьовку, рухаючись назустріч один одному.

Запитується, якій з двох запропонованих формулювань відповідає наведений приклад? Тільки тій, де сказано, що з якою силою одне тіло притягує до себе друге тіло, з такою ж самою силою воно притягується само до нього. То скільки активно діючих сил приймає участі в даному прикладі?

Звісно, що в догоду формулювання ІІІ закону Ньютона можна сказати, що дві однакових сили, або обидва чоловіки однаково працюють і тягнуть один одного. Насправді ж тут виконує роботу по зближенню лише одна сила діюча, і друга - протидіюча, бо тільки заради величини протидіючої і змушена виникати протидіюча. Якщо діють обидва чоловіки, то це ще не значить, що має місце тільки дві активно діючих сили в даному силовому процесі і зникає кудись протидіюча. Остання як була, так і залишається при своїй функції не як третя, а як друга. А перша, як активнодіюча так і залишилась однією лише з поділом на два джерела енергії.

Якщо один з чоловіків перестане тягнути, то хіба рух візків на зближення припиниться? Ні. Зміниться тільки швидкість руху візків. І зменшиться наполовину, якщо обидва чоловіки прикладали однакову силу. А щоб зберегти величину швидкості руху візків, одному з чоловіків потрібно буде прикладати зусилля в два рази більше.

А що якби на одному з візків чоловік просто сидів і не торкався руками канату, то хіба не відбувався б такий самий рух на зближення? Це прекрасно розуміють і автори підручника з фізики для ВУЗів: "...Так само двоє людей, що стоять на низьких легко рухомих візочках і натягують вірьовку, рухаються назустріч один одному, незалежно від того, чи тягне за вірьовку один з них чи обоє разом. У кожному випадку візки перебувають під дією рівних і протилежно напрямлених сил, а прискорення їх рухів і пройдені шляхи обернено пропорційні їхнім масам".

Даний приклад взаємодії між двома тілами не так то вже і просто розшифровується насправді, як цього вимагає дійсність. Він скоріше всього вдало підтасовується під невдале формулювання ІІІ закону Ньютона. В законі говориться про дві рівні сили - от тобі і "яскравий" приклад перетягування на візках, де наочно показано дві і тільки дві і при тім однаковісінькі сили. І не ставиться запитання, проти чого ж протистоїть ці дві сили? Одна проти одної? Аж ніяк цього на можна сказати, бо напрям дії таких не відповідає.

Якби чоловіки не притягувалися на рухомих візках, а перетягувалися, стоячи нерухомо, то ще такий приклад міг би трохи послужити формулюванню закону. А раз чоловіки прикладають силу для того, щоб зблизитися на рухомих візках, то кожен з них прикладає силу не до такої ж активнодіючої сили, а до сили опору наявної маси до руху, незалежно чи то своєї чи чужої.

Раз величина проявленої сили являється переважаючою над величиною сили опору, яку створює маса обох разом взято взаємодіючих тіл, то вона і приводить їх в рух незалежно чи вони будуть вкупі чи розрізненими.

Закріплені маси на вільно рухомих візках одна по відношенні до другої являються незалежними і не скріплені з якимось іншими масами тіл. Тому згідно прикладеної сили вони в однаковій мірі реагують і піддаються руху теж в однаковій мірі. З якою силою одне тіло притягує до себе друге, то з такою ж самою силою воно само притягується до нього. Як же так може бути, щоб тіло - джерело активнодіючої сили прикладало силу до маси іншого тіла, а маса його самого не зазнавала якогось впливу своєї власної сили? Якби сила та добре розбиралася, де своя маса тіла, а де чужа, то і комар міг би позмагатися зі слоном.

Чому "прискорення їх рухів і пройдені шляхи обернено пропорційні їх масам"? Тому, що для надання певної швидкості певній кількості маси потрібна і певна величина сили. Щодо цього, то, як видно, в природі існує сувора закономірність, як коефіцієнт пропорційності. Якщо величина сили більша нього, тіло під дією такої сили набуває прискорення, але теж до певної межі, після якої під дією тієї ж самої величини сили рухається рівномірно. Якщо відбувається валова взаємодія між двома тілами неоднакової маси при постійній величині однієї діючої сили, то, звісно, тіло меншої маси набуватиме прискорення швидше і швидкість його руху буде вищою настільки, наскільки маса його менша в порівнянні з другим взаємодіючим тілом. Хіба не говорить цей конкретний факт про існування якогось ще невідомого закону природи який регулює таку пропорційну залежність?

Сили активні, сили пасивні

Говорить, та тільки чи осмислюємо ми те, про що ці говорять факти? А таким і є закон інертності і належне розуміння поділу сил на пасивні і активні, а не сприймання їх огульно під одним терміном і одним розумінням. Якби такий поділ сил був осмислений ще Ньютоном або хоч би пізніше нього, то по-іншому знаходило б своє відображення законів у природі й по-іншому пояснювалися б відповідні явища природи, які на даний час здаються зрозумілими, а насправді зміст їх ще не розкрито. Наприклад, таке явище, як реактивний рух пояснюється законом збереження імпульсу сили, а коли вникнути в суть такого пояснення, то за складністю тлумачень зовсім не видно звичайної простоти: з якою силою реактивний двигун виштовхує з себе масу горючих газів, з такою ж самою силою він і відштовхується від них.

Якщо взяти з кількісної сторони, то в науці існують належні закони і при чім реальні. А з якісної сторони це ще не знаходить свого пояснення. mv=m1v1. Правильніше: F(mv)=F(m1v1). V=F1-F. Практично ми визначаємо величину сили газів, що витікають по їх швидкості і по масі за певний проміжок часу. Але ми не задумуємося над тим, який потрібен величезний тиск всередині камери згоряння, щоб надати цим газам таку величезну швидкість руху. І саме з цього потрібно було б починати, щоб розкрити зміст поступального руху цілого апарату.

А зміст тут логічне простий: з якою силою тиску виштовхуються гази згоряння з камери реактивного двигуна, з такою ж силою і відштовхується від них сама камера згоряння, а заодно і вся система жорстко закріплена з нею. Якщо умовно уявити собі гази, що окремо витікають і тіло реактивної установки, то на межі між ними (точніше, в найвужчому перекрою сопла) відбувається сила проштовхування, яка штовхає гази в один бік, а масу установки - в протилежний.

Якщо нам відома конкретна маса всієї установки на першому початку руху, коли вона ще не так помітно зменшена і відомий перекрій найвужчої частини сопла всіх працюючих двигунів, то ми можемо точно визначити, якої величини повинен бути тиск на кожен квадратний сантиметр в перекрою сопла, щоб, наприклад, космічний корабель почав стартувати.

Навіть важко себе примусити погодитися з таким становищем, щоб звичайні горючі гази могли створювати такий великий тиск. І дивуватися тут немає чому, бо саме завдяки виниклого тиску і створюється сила тяги (правильніше було б: сила відштовхування), яка підіймає тисячотонні маси і надає їм величезного прискорення проти сил земного тяжіння і сил інертності загальної маси всієї системи. Здається, що саме з таких розумінь потрібно було б почати пошуки шляхів до кількісного вирішення принципу руху тіл змінної маси.

Почати вирішувати проблему намагалися з кількісної сторони. Але чи можливо було б домогтися успіху, коли досліднику не буде досконало відома якісна сторона даного явища руху? Як-не-як, а порядок є порядком - і природа його дотримується ретельно. І якщо людина бажає збагнути суть явища повністю, то вона спершу повинна збагнути його якісну сторону і тільки на основі такої відшуковувати її кількісну сторону, а не навпаки. Саме цим правилом і найбільше нехтують природодослідники, особливо ті, які божествили точні науки.