Висновок був зроблений не на перед, а на конкретних прикладах при допомозі логічних суджень і підведено так, щоб він напросився сам по собі. Якщо невірні були б приклади, невірні логічні судження про факти, то і невірним був би висновок. А якщо навпаки, то з висновка про існування сили інерції, як реально існуючим явищем слід рахуватися, як з рівноправним поняттям з іншими силами. 

Тому формулювання сили інерції буде наступним:

"Властивість тіла, що рухається по інерції, зберігати прямолінійність руху і чинити опір перешкодам, що трапляються на шляху його траєкторії, називається силою інерції.

Сила інерційного руху тіла еквівалентна затраченій енергії іншим тілом на спонукання даного руху і здатна виконувати роботу пропорційно до затраченої енергії.

Сила інерції прямо пропорційна добутку маси на його швидкість і обернено пропорційна часу, затраченому на рух.

Fін=mV/t."

Будемо вважати, що чіткість і ясність формулювання сили інерції не потребують зайвих коментарів. Уточнення потребує останнє формулювання формули сила інерції.

Якщо підійти до її змісту, то сила інерційного руху тіла перш за все залежить від маси тіла, як від кількості речовини, що визначається силою земного тяжіння. Другою рівноправною ознакою сили інерції руху є швидкість руху. Тут прямо пропорційна залежність. Дехто висловлює думку, що ніби при зростанні швидкості тіла зростає його маса. Але це лише видима оманливість, бо кількісний стан речовини тіла залишається постійним і незмінним, при будь-якій швидкості. Не є за реальне і твердження Енштейна в його теорії відносності, що маса тіла збільшується при швидкості яка дорівнює швидкості світла. Ніякі практичні, ні змістовні теоретичні доводи не спроможні довести істинність такого твердження. Це - лише уява без підстав.

Вказуючи у формулі на час руху тіла по інерції, будемо виходити із наступних міркувань. Коли тіло рухається по інерції, його рух ніколи не може бути рівномірним і безмежно довгим в часі, як це твердить перший закон Ньютона, як цього вчив Галілей. І не тому, що ньютонівський закон інерції не піддається практичній перевірці і тим самим його неможливо спростувати, а тому, що такій рівномірності руху заперечує сам закон інертності і цілком доступна практична перевірка як в земних умовах, так і в космічному просторі.

Хоч тіло і володіє властивістю зберігати прямолінійність руху по інерції, але і ця властивість порушується перш за все силами тяжіння, як в земних умовах, так і в космічному просторі. Можлива уявна прямолінійність руху в космічному просторі лише при швидкості вище третьої, коли на тіло не впливатиме уже навіть тяжіння Сонячної системи. Але і таке неможливе безмежно довго в часі. Закон інертності і там дає про себе знати. Крім того космічний простір, мається на увазі простір Всесвіту заповнений галактичною силою тяжіння та окремими локалізованими центрами тяжіння - зірок типу нашого Сонця.

Якщо розглядати рівномірність руху тіл по інерції в земних умовах, то слід мати на увазі ряд факторів, які перешкоджають здійсненню такого. В першу чергу - це вплив інертності на рух, а другим - опір тертя об повітря.

Тому, яке б тіло ми не запустили по інерції, рух в просторі такого завжди обмежений в часі. Навіть штучні супутники Землі, яким надається рух першої космічної швидкості, і ті довго не втримуються на навколоземній орбіті по тій же самій причині - вплив сил інертності, а не тільки від уявного тертя в безповітряному просторі. І третя причина - доцентрові сили Землі.

А поки-що розглядатимемо справи земні. Так як стоїть питання сили інерції, то і будемо вести про це розмову більш детально й наближено до практики.

Коли ми спостерігаємо за грудкою, кинутою під певним кутом до горизонту, то бачимо, що вона спочатку ніби мчить по прямій, а потім її траєкторія викривляється і під кінець дугою опирається в землю. Звісно, вплив на формування траєкторії руху має земне тяжіння, яке безперервно притягує рухомий предмет по напрямку свого центру.

Тепер ставиться питання часу і сили інерційного руху. Час самостійного руху в земних умовах невеликий. Він в прямій залежності від величини сили, яка подіяла на тіло, від його маси і наданої швидкості. Попутно з таким поняттям нас повинно цікавити, а як же розподіляється сила інерції рухомого тіла в кожній точці його траєкторії?

Чи однакова вона від початку до кінця?

Сама видимість форми траєкторії дає відповідь на поставлене запитання: неоднакова. На початку траєкторії сила інерції буде найбільша, а в кінці - найменша...

Щоб зрозуміти істинність такого поняття, ми повинні керуватися наступними поняттями. Чим більшу силу прикладено до тіла певної маси, тим воно швидше і більш прямолінійно рухається у горизонтальній площині. До цього ж самого тіла прикладемо силу меншу по величині, воно пролетить повільніше і по більш вигнутій траєкторії і менше часу буде затрачено на його рух.

І от даний час руху по траєкторії якраз і повинен визначати силу інерції в напрямку спадної прогресії. Якщо на першій секунді руху тіло володіло силою інерції рівнозначно силі, то за час протікання наступної секунди зменшилася на яку-то величину із-за трьох причин: із-за сили інертності, як із-за сили, яка прагне до збереження стану спокою, і друга причина - сила тертя і опору повітря, і третя - виконана певна частка роботи, на яку затрачено і певні сили.

Імовірно, що ці дві сили аби не були рівнозначними по своїй величині, якщо не переважатиме остання. Сила опору повітря може виявитися переважаючою над силою інертності. Теоретично поки-що не в силах довести таке. 

Тому у формулі, де стоїть позначка про час в секундах, потрібна ще яка-то величина, що позначала б опір повітря, силу тяжіння "g". І тільки разом вони взяті й підставлені у формулу можуть дати точні розрахункові результати. Це вже справа практичного дослідження.

То в чім не правда, коли стверджувалося про існування сили інерції? Хіба конкретні приклади не являються тими фактами, заперечувати яким безглуздо?

(4 з 5)